Вони дивні люди. У них погано прихований потяг до лігва смерті. Чим їм зараз важче, тим гостріше потім мучитиме ностальгія. Вони — «афганці», гарматне м'ясо, офіцери і солдати, кинуті з напівсонного світу, що застоявся, в м'ясорубку війни. Вони віддають якийсь загадковий «інтернаціональний обов'язок», вони йдуть під кулі, намагаються вижити, проклинають свою роботу і… знову прагнуть сюди, де рудими хвилями застиг розпечений пил, де зміїним клубком сплітаються сліди танкових траків, і всі людські гідності та вади розкладені, по поличках.