«Вона солодко спала, обійнявши подушку. Антон уважно її розглядав. Зухвалий промінець весняного сонця, пробивши сірість світанку, висвітлював її - сплячу і нічим не захищену. Волосся після ночі кохання було розпатланим, здавалося не дуже чистим. Вії короткі, світло-сірі. Під очима зморшки. Рот, як рот. Ніс як ніс. Звичайна жінка тридцять років. Антон бачив справжніх красунь. Колись зустрічався з такою красунею, яка сяяла б, навіть якби їй не давали місяць вмиватися, а потім вивели б у вбранні з мішковини. Розлучилися вони просто так, за взаємною згодою та цілковитою взаємною байдужістю…»