Не така страшна війна з людьми… як страшна війна з нелюддю. Переповнилася земля кров'ю та болем, дала нажертися плоттю злу первісному, голодному. Морок опустився, немає жодного променя світла, ранок уже не настане ніколи. Вічна ніч. Навіть вороги причаїлися від страху перед невідомістю, і війни стихли. Завмер рід людський і злякався інших сил. Стогне у фортеці жінка з червоним волоссям, віддана іншому, чекає на свого звіра лютого. Нехай прийде і забере її душу з собою у вічну темряву.

Більше сонце не народиться,Зло давно в пеклі не дрімає,Чорною кіптявою сідаєНа ліси і на села,У мертву природу перетворює,Жалості, добра не знає, Дивиться чорною очницею, Як туман на землю стелиться І ховає під собою Все, що є на ній живе…