Цю книгу я присвячую людям, завдяки яким не став шлюбним аферистом, дармоїдом, маніяком-насильником, злодієм у законі, не страждаю хронічним алкоголізмом і не скотився на шлях зради Батьківщині. педагогічного чуття, розгледів у мені ще у дошкільному віці, коли я забив свій перший у житті цвях. Забив я його в новенький радіоприймач. Справедливо вважаючи, що скверну необхідно випалювати на корені, батько енергійно взявся за моє виховання, через брак розпеченого заліза використовуючи добротний солдатський ремінь. на обліку як алкоголік і наркоман, не завербований іноземною розвідкою і не ховаюся від сплати аліментів, то всім цим, як видно з викладеного, я зобов'язаний батькові. , так і не зрозуміла, який похмурий клубок пороків гніздився в душі її сина, і виховувала мене як звичайну дитину, якою я внаслідок цього і виявився.