У російській літературі Срібного віку навряд чи було інше ім'я, навколо якого стільки б сперечалися — аж до судових процесів, скільки про цього видатного прозаїка та драматурга. У 1923 р. Арцибашев в ореолі слави і шанування, з щойно завершеним десятитомним Зібранням творів опинився в еміграції, а на батьківщині став забороненим, невиданим. У роки вигнанець завойовує славу першого публіциста російського зарубіжжя. Його пристрасний голос на захист свободи, його скорбота по Росії чулися у всіх куточках емігрантського розсіювання.

Відколи я почав свої «Нотатки», я отримую багато листів від читачів. Радію цьому, бо хоча листи бувають найрізноманітнішого характеру — і хвалебні, і лайливі, і глузливі, і добрі, і злі, але все ж таки вони показують, що мої «Записки» когось хвилюють, когось радують, когось то чіпають, когось озлоблюють і, як би не було, не пропадають безслідно ... Але ж для того і пишемо, щоб не безслідно. П. Арцибашев