— Ти не Катлін. — Як з'ясувалося, ні, намагаюся відповзти, але якось не дуже виходить. — Ану лежати! — ривком за ногу мене повертають на місце. — Але ж я самозванка,— намагаюся звернутися до здорового глузду. — Але ти теж відьма, — чоловічі пальці відкидають локон з обличчя, ковзають по губах. Адже ідея. — І як відьма, не раджу мене злити! Я ж це, зачарувати можу! - Так, блеф, а що робити? — Звучить спокусливо… Особливо для проклятого. ____ Кажуть, цей лорд проклятий. І обличчя його вкрите шрамами, а тіло — зміїною лускою. На жаль, прокляття не завадило взяти за дружину вдову переможеного ворога. Та тільки я — не вона. Я – звичайна студентка, якій просто… не пощастило. І, хоч ми з леді Катлін і схожі, я з іншого світу, і я все ще незаймана. Але вже сьогодні таємне стане очевидним.