«У ті роки, коли російське нове мистецтво було гнане, художники постояли за себе. Лише небагато боягузливо бігли з поля битви. Решта – на самоті, під градом глузувань – вважали за краще працювати і чекати. Мало хто спокушався надіями, багато хто передчував, що їм випаде пережити наші важкі дні і що кращого їм не дочекатися. Важко було переживати ту епоху, але завидна доля художників, тому що їхня важка праця не пропала даремно. У ті дні митці мали не лише право, а й обов'язок утвердити прапор «чистого мистецтва». Це було не просто тактичним прийомом, але палким переконанням серця…»