Я хотів, щоб мої «закони» подорожей у часі (що стали «Теорією тимчасової відносності») здавалися якомога науковішими, тому насамперед я вивчив праці Альберта Ейнштейна. Для того, хто не був науковцем, це було непросто. Але його роботи дали мені багато ідей. І не тільки ідей: працюючи над своїми «законами», я намагався по можливості наслідувати його стиль. Я також змалював з Ейнштейна образ професора Менсінгера. "Теорія тимчасової відносності" була розроблена ще до початку роботи над романом, але вона побачила світ тільки в третьому романі серії - "Змова Пунсового первоцвіту" (The Pimpernel Plot). Для того, щоб книги були логічними (я з самого початку задумав серію книг), мали бути присутніми певні узгоджені між собою обмеження для подорожей у часі, навіть якщо їхня «науковість» насправді була висмоктана з пальця. Цікаво, що все виявилося не настільки безглуздим, як я думав спочатку. Деякі сучасні фізики публікують статті, де зустрічаються думки, співзвучні моїм ідеям, що я знаходжу і дивними, і іронічними. Один із моїх читачів, аспірант з фізики, якось попросив мене дізнатися, де він може прочитати більше про праці доктора Менсінгера. Мені так не хотілося визнаватись йому, що я його вигадав.