Так склалося, що слово руни викликає асоціацію зі стоячими комірцями есесівських чорних мундирів. Це вносить неабияку плутанину в емоційне забарвлення будь-якої розмови про священні письмена древніх германців. Це відбувається не на рівні аргументів розуму, а десь на рівні рефлексів, вихованих з дитинства. У чому тут зв'язок? Чому дослідник історії Третього Рейху неминуче стикається з образом північного воїна, що суворо дивиться на нього з-за круглого щита, а той, хто береться писати про історію рун, мимоволі свербить під прозоро-блакитним поглядом мешканця Вевельсбурга? Щоб відповісти на це питання, не потрібно заглиблюватися у дослідження окультного коріння ідеології НСДАП або намагатися міркувати про темну та світлу духовну енергію. Причина лежить на поверхні.