«Справа була після мисливського обіду, на якому червоних мундирів за столом виявилося не менше, ніж чорних сюртуків. Через присутність військових розмова за сигарами перейшла поступово на коней і наїзників, стали згадувати незвичайні гони, коли лисиця вела за собою зграю через ціле графство і наздоганяли її тільки дві або три кульгаючі гончі й божих засади| . Чим частіше наші келихи наповнювалися портвейном, тим довшими і фантастичнішими ставали гони, і в кінці кінців, якщо вірити деяким розповідям, вижлятники забиралися в таку далечінь, що, питаючи дорогу, не могли зрозуміти мови, на неї могли зрозуміти. І лиси теж стали поводитися якось дивно, а деякі з них опинилися навіть на гілках підстрижених верб. Інших витягували за хвіст із годівниць у стайнях, а треті, вбігши у відчинені двері, забивалися в картонку для дамських капелюхів...»