Ні, я не прогресор. І просто «попаданцем» назвати себе не повертається мова, хоча я реально влучив! Потрапив у власне дитинство. За незрозумілим збігом обставин і невідомим космічним примхою. Та ще й з життєвим досвідом дорослої людини – офіцера запасу та викладача суспільних дисциплін. Ось тільки міняти хід історії, як це належить робити нормальному «попаданцу», якось не з руки. Та й не дуже хочеться ... А навіщо? Адже все і так чудово! Що може бути кращим за безтурботне дитинство за часів «розвиненого соціалізму»? Квас за три копійки, морозиво за дев'ять, та й дитинство твоє проходить не десь, а на березі теплого Чорного моря. Здавалося б, живи та радуйся, використовуй незбагненний розворот фатального колеса на повну котушку, то ні! Горе від розуму. Не дають дорослі мізки дитині насолодитися всією красою босоногого щастя. Через них і дружба з оперативниками з КДБ, і небезпека по кілька разів на день, а іноді й ризик залишитися без цієї розумної, але неспокійної голови. А тут ще інші «влучники»! Брати, можна сказати, на нещастя. У цьому безтурботному «застійному» болоті, схоже, є вже третій непроханий гість із майбутнього! Та ще й такий... незвичайний. А третій, як відомо, зайвий. Чи ні?