Моє серце, що б'ється, завмерло. Він був величезним. Високий, широкоплечий, але не щільний. Його майже чорне волосся, яке закручувалося над його вухами, потребувало стрижки. Темні брови, темна щетина, темні вії та очі. І він був гарний. Така краса, яка може розбивати серця. Деякі чоловіки були у темно-синій уніформі, деякі у темно-синіх футболках, деякі у білих майках. Цей чоловік був у футболці, на якій попереду було написано “КАЗИНС”, а вище – номер 802267. Ці цифри надовго віддрукувалися у моїй пам'яті. Він спостерігав за мною. Але не так, як усі інші. Якщо він і намагався уявити мене голою, то це було важко прочитати по його обличчю, хоча його увага не була невловимою. Його голова поверталася, коли я проходила повз нього, але в його очах була байдужість. Вони були наполовину закриті, але все ж таки напружені. Сто поглядів в одному. І це мені не подобалося. Я не могла його розгадати. Принаймні, побачивши сексуально-заклопотаного погляду я знала з чим маю справу. Я сподівалася, що ніколи не дізнаюся відповіді на це питання. І я благала небеса, щоб ув'язнений 802267 не підписався на якусь програму дня.