До нас за столик сів хлопець — хорт, нахабний, старший за мене років на десять. - Скільки тобі? - спитав він, взявши мене за руки. — Вісімнадцять уже є? — Так. Але хто ви такий? Хіба ми знайомі? — Не хвилюйся — познайомимося… Адже ти справді незаймана? — Що? — Вона незаймана, — підтвердила мама. - Хлопчиків не було. То ми в розрахунку, Карим? — У розрахунку, — вишкірився він як звір і поцілував мою долоню. - Ваш борг закритий. Я приймаю платню.