У статті аналізується феномен колективного сексуального насильства, що яскраво проявився за останні кілька років у Німеччині у зв'язку з напливом біженців та мігрантів. У пошуках пояснення цього феномена як експорту гендеризованих форм насильства автор досліджує його витоки у формі вторинного аналізу даних моніторингу, відстежуючи ескалацію та розриви на практиці застосування сексуалізованого насильства, пов'язаного з політичною боротьбою під час двох єгипетських революцій. Інтерсекційність гендеру, етнічності, соціальних проблем та кризи влади, розглянуті в низці досліджень у режимі моніторингу, свідчать про внесення політичних значень у сексуалізоване насильство або про інструменталізацію сексуального насильства політичними силами у боротьбі за владу. Саме в цьому контексті складається практика колективного сексуального насильства під назвою «тахарруш» та його легітимація у дискурсивному просторі арабської сучасної культури. За десятиліття практика тахарруш прямо та опосередковано (через дискурсивні легітимації) сприяла маскулінній соціалізації молодих поколінь арабських чоловіків. Цей тип маскулінної соціалізації побудований на певних соціальних нормах, що виправдовують застосування насильства щодо «злочинців» моральних і релігійних кордонів жінок, а також пов'язаний з перформативністю насильницького потенціалу в публічному просторі. Досвід участі в Тахрірі як символічне досягнення гегемонної мужності дозволив компенсувати лакуни мужності тим, хто відчував економічну депривацію внаслідок безробіття, і цим відновлював чоловічі ієрархії. Перескладання феномену тахарруш в іншому, вже західному контексті еміграції може пояснюватися не тільки економічною, соціальною, психологічною та сексуальною депривацією біженців з арабського світу, що триває, але також соціалізацією через відповідні прямі та непрямі практики.