Поети ходять п'ятами по лезу ножа — І ріжуть у кров свої босі душі! Ці рядки Володимира Висоцького можна насамперед зарахувати до нього самого. Йому не судилося дожити навіть до маленької збірки поезій, тоді як народжені ночами рядки зі швидкістю звуку облітали неосяжну країну. Він знав, що таке слава, але не був за життя визнаним поетом. Адже саме Поетом відчував себе найбільше. Ця збірка найповніше представляє поетичну спадщину Висоцького.