Чому люди так часто не помічають тих дарів та нових можливостей, що підкидає їм доля? Чому, навіть відчуваючи, розуміючи, що перед ним відчинилися нові двері, людина лише сумно зітхає, подумавши з жалем: «Ах, як було б добре, але…» - і йде далі звичною своєю дорогою, не знаючи, що відмовився від самого головного у своєму житті. Наскільки терпляче провидіння та чи розщедриться воно ще на один шанс для героїв нової книги Тетяни Алюшиної? А якщо так, то чи не пройдуть вони знову повз один одного? Може, й пройдуть, адже всі ми так боїмося змін…