Багато вчених виїхали з Німеччини з приходом «коричневої чуми». Вони прокляли і забули країну, яка буквально викинула їх на смітник історії, але тільки не Карл Ясперс, який вирішив пройти це випробування разом зі своїм народом. Він прокляв Німеччину в 1945-му. У 1937-му році його з ганьбою позбавили звання професора за співчуття євреям, а потім колишні колеги почали цькувати професора. Вчений не захотів їхати з країни навіть тоді. Довгі вісім років він писав «у стіл» і жив під щоденною загрозою арешту. 1945-го року все змінилося, кайдани фашизму впали. Ясперс думав, що тепер усі, хто співпрацював з режимом, вирушать на звалище історії, де він провів довгих вісім років, але прийшовши до університету, він зустрів тих самих людей, хто організував на нього цькування. Здавалося, всі забули про минуле. Вчений не зміг пережити цієї ганьби, він прокляв Німеччину і поїхав із країни. Ніколи більше він не ступав на німецьку землю, а результатом його розчарування стала головна робота філософа: «Питання про винність», у цьому есе він вперше обґрунтував та сформулював поняття «колективної вини». Ця робота стала початком великого процесу осмислення феномену фашизму, саме вона, а також низка есе та інтерв'ю Карла Юнга та Зигмунда Фрейда, які намагалися осмислити питання про вину з позицій аналітичної психології, і склали цю книгу. У форматі a4.pdf збережено видавничий макет. /p>