Едуард Веркін «Вендиго, демон лісу»«…На перший погляд вони нагадували людей. Голова, руки ноги, одяг. Щоправда, драна, брудна і якась мішкувата, наче її зняли з товстіших і високих людей і одягли на дистрофіків. Або якби ці великі й великі люди раптом усохли вдвічі і від цього почорніли. Вони ніби піднялися у світ із шахт, з підземель, що ніколи не бачили світла. Череп, обтягнутий шкірою, очі білі і опуклі, з маленькими зірочками. Коричневі, ніби ніколи не очищені, зуби, гострі та злі, готові до справи. Загалом тварини були схожі на мерців, що ожили, з фільмів. Вендіго. Так вони називалися…»Марія Некрасова «Коли приходить Твар»Раз на місяць, коли приходить повний місяць, Іра залишається вдома одна, вішає на двері замок, а на вікна - залізні скоби і ланцюг і чекає. Її родичі завжди їдуть з дому заздалегідь, щоб, не дай боже, не побачити… Сусіди потім цілий місяць згадують, як шумно було в їхній квартирі: брязкіло розбивається скло, стіни здригалися, коли по підлозі скакало щось важке. Але Іра завжди відмовляється, мовляв, друзів у гості запрошувала. Насправді друзів у неї немає. Вона самотня. У неї є тільки вона сама і… Ірина Щеглова «Ніж перевертня» Вовка не чекав на пригоди від звичайної поїздки за місто. І коли автобус зламався посеред засніженого лісу, хлопчик не злякався, а зголосився збігати на лижах по допомогу. Страшно стало потім, коли вздовж дороги засяяли жовті вовчі очі й почулося виття зграї, що вийшла на полювання…