Японський імператорський флот розвивався за довгостроковими програмами та певними тактичними схемами. Гроші на будівництво виділяв парламент. На 1905 такий схемою була програма «6-6», тобто шість броненосців і стільки ж лінійних кораблів. Після укладання миру з Росією було прийнято нову програму «8-8», термін виконання якої визначили у 10 років (пізніше його скоротили до 8). Ця програма лягла важким тягарем на японську економіку. Якщо взяти витрати на флот у Великій Британії та Японії, то з'ясується, що більш бідна країна Вранішнього Сонця витрачала на флот у відсотковому вирахуванні від свого доходу в п'ять разів більше. крейсерів типу «Конго», головний у тому числі будувався в Англії, інші Японії. До цих лінійних крейсерів потрібно побудувати відповідні лінкори, якими стали кораблі типу «Фусо», за ними пішли лінкори типу «Ісе». У цей період почав формуватися національний тип лінкору. Незважаючи на майже необмежений доступ до британських технологій, сліпого копіювання не було. Будувалися самобутні кораблі. Так було зроблено перший крок на довгій дорозі до суперлінкорів типу «Ямато».