Три місяці пролетіли, як один день. Три місяці напруженої роботи. Навчання в процесі та за його межами. Спочатку цієї марафонської сесії я не мав і чверті тих знань, що є зараз. У «Битві» я повірив у себе. Саме тоді, під софітами, у прицілі відеокамер, осінений Андріївським хрестом маховим пензлем гримера Оксани, що практично з перестав битися, завмерлим серцем, я йшов на кожне випробування як на амбразуру, на амбразуру недовіри та скепсису. Щоразу брав за горло найголовніших ворогів — власний сумнів та логіку. Моя хватка від випробування до випробування ставала все твердішою, а бажання збагнути причину перемог збільшувалося з кожним днем! Я дуже задоволений собою: це були дуже складні іспити, але те, що було за периметром проекту, ще складніше. І моя робота поза зйомками була, часом, на порядок важливішою та цікавішою. Я невипадково потрапив у Тулузу, Стамбул і Несебир, і, схоже на те, що я зовсім не випадково виграв у тій, шостій «Битві». А це була саме битва, справжнісінька, і вона ще не закінчена. Моя битва за Істину.