«…Перекладач не звертався до нього з питаннями. Та й про що тубільець, хай навіть напівкровка, може питати коменданта? Чи довго йому ще сьогодні стирчати тут? Таких питань Дейген не ставив. Він був виконавчим та сумлінним. Про те, чи подобається панові коменданту тутешній клімат? Дурниця. Так про що ж йому раптом заманулося питати?— — Ось ваш підрозділ називається «Вовча сила»... і у вас на офіцерському персні вовча голова вирізана, і на ланцюжку... адже це Вічний Вовк, правда? запитання він не чекав. - Але я читав праці пана Торде ... і Олмерка теж ... Те, що напівкровка з варварської глушині, виявляється, читав роботи Просвітителів, було зворушливо. Напевно, навіть зворушливо. І все ж Екард був насторожений. — До чого ви хилите, Дейген? – спитав він уривчасто і майже різко…»