Роман «Плат святої Вероніки» розповідає про те, як юна героїня (їй близько п'ятнадцяти років) самостійно, власним шляхом приходить до Бога. Ще дівчинкою Вероніку після смерті матері відправляють із Німеччини до Риму, де живуть її бабуся та тітка Едельгарт. Колись батько Вероніки був закоханий в Едель, яка земному коханню віддала перевагу Божій любові, після чого він одружився з її сестрою. Батько наполягає на тому, щоб дівчинка виховувалась поза релігійним світом своєї тітки, бо сам уже давно втратив зв'язок з Церквою. Жаннет і справді була такою». Центром цього домашнього царства є бабуся Вероніки – дивовижна жінка, яка пережила трагічну любов у самому розквіті свого життєвого шляху. Прекрасна зовні і внутрішньо, вона надзвичайно освічена, розумна, має сильний характер. Вічне місто – предмет її пристрасного поклоніння, і подорожі Римом займають чимале місце у розповіді. Рим у цьому романі, співіснуючи в язичницькому плані як осередок краси та свободи духу і в християнському як священне серце світу, стає у результаті високим символом перемоги світла над мороком, філософським втіленням Вічної любові.