Що робити, якщо переступивши певний рубіж у житті — ти розумієш — усе не так, як мріялося колись? Все твоє життя не таке, яким бачилося десять, п'ятнадцять років тому… Що, якщо в душі переважає розчарування, гіркота, образа та біль, а не радість від життя? Як вчинити, якщо більше немає сил терпіти й упокорюватися, підлаштовуючись у ті рамки, що тріщать на тобі по швах? Продовжити терпіти? Чи таки спробувати щось змінити? Не витримавши одного разу, Олександра спробувала порвати з усім, перебудувати своє життя і розпочати його з початку. Тільки ж неможливо змінити реальність. І опинившись по дивній помилці, а може і з чиєїсь зловтішної помсти там, де ніколи не думала виявитися, вона не впевнена, що прийняла найкраще рішення. Життя не стало легшим. Люди, які її тепер опікуються — мало чим відрізняються від тих, хто залишився позаду. А може, навіть вони гірші... Чи це оманливе враження? І чи всі ми схожі один на одного? Може, варто перестати боротися з тим, що нікому не дано змінити, і навчитися думати, цінувати те, що маєш, любити світ? А раптом, тоді й він полюбить тебе на подяку за те, що ти його прийняла? Раптом дозволить знайти тобі щастя там, де ти не підозрювала?