Мене звуть Майя, і я вже не та дівчина, якою була місяць тому.

Зараз у моїх грудях осіла порожнеча. А серце розбите горем.

Буть похмурі ночі, коли я ледве можу дихати, коли відчуваю тяжкість втрати, що мчить по моїх венах, наповнені болем миті, коли згадую, як вся моя істота складалася лише з повних агонії криків, коли я трималася за холодну мляву руку батька.

Але ж у кожній історії, як і в цій, завжди є герой? Герой, якого я почала зневажати з того моменту, як він відкрив свій рот.

Його звати Олександр. Він моя неминучість, яку я ніколи не очікувала зустріти. Мене веде лише розбите серце. Його існування, його дотик — усе, що він робив, щоб мій біль став терпимим, залишило в мені незабутній слід. .