Вона була моєю. Лише глянувши в її величезні блакитні очі, я зник. Я загруз у ній по вуха. А вона зрадила мене. Просто раптово пішла до іншого… Я намагався забути її – завів сім'ю, вдавав, що живу. Але цим лише обманював себе і робив дуже близьким. А потім вона знову з'явилася. Уся така незалежна, успішна. А мене знову розривало, як уперше. Наче й не було цих років розлуки. І тоді я зрозумів, що не відпущу. Нехай не любить, нехай з іншим – відберу. За три замки її посаджу, серце виверну назовні і проти всього світу піду, але вона моя буде! Перший том дилогії «Кохання. Хвороба»