Самотній астронавт, фактично наш сучасник із усіма властивими нам достоїнствами та недоліками, повертається на Землю майбутнього після релятивістської зіркової експедиції і виявляє, що всі жителі Землі стали телепатами; не в силах витримати, що всі його думки, все, що він не любить у собі, чого він соромиться в собі, він тепер ні від кого не може приховати, астронавт уникає людей, ставши лісником у відокремленому заповіднику; але суспільство телепатів справді гуманне («Якщо ми не зуміємо довести одній хорошій людині, що брехня не потрібна для життя – гріш нам усім ціна», каже один із героїв повісті), воно поволі, ненав'язливо допомагає прибульцеві з минулого якось адаптуватися, і до кінця повісті виникає надія, що адаптація вдасться.