Вперед раптом ступив Міроха. Природна цікавість перемогла страх. Йому давно хотілося розглянути цих тварин ближче. Він сів навпочіпки. Обережно тицьнув пальцем у лускату шкуру. Луска прогнулась. «М'яка»,— здивовано сказав Міроха. Осмілівши, він смикнув тварюку за лапу, клацнув по пазурі, а коли перейшов до хвоста, командир не витримав. — Відставити, — гаркнув він,— це тобі не іграшка, зрештою! Якщо він тобі так сподобався, то й тягай його сам.