Об'ємний фанфік, який розповідає про дитинство та юність Артеміса Ентрері.

Страх. Основне почуття мого юнацтва. Тоді я жив у постійному страху - я боявся себе, боявся Гадюки, боявся величезного світу навколо. Тепер же бояться мене. Незважаючи на те, що страх мій постійний супутник, він більше не мучить мене. Тепер він мій союзник. Страх розкриває найгірше в людині. Страх огидний. Страх це моя зброя. Якщо людина боїться тебе, страх паралізує її думки та дії. Це робить його повільним і дає тобі перевагу. Я ненавиджу і зневажаю страх. Можливо, це моя найкраща зброя, але далеко не найулюбленіша. Я знаю, що таке страх. Більшість людей проживає все життя у страху. Вони бояться болю. Вони бояться невідомості. Вони бояться втратити коханих. Вони бояться смерті. Я ніколи не боявся цих речей. Я був змушений щодня жити у болю. Щодня був сповнений несподіванок, іноді приємних, але здебільшого ні, тому я ніколи не боявся невідомості. Я давно втратив усіх, кого любив, і мені більше не було чого втрачати. Я за кожним поворотом стикався зі смертю і не боявся її. Я по-справжньому боявся Гадюку, і це було найжахливіше. А зараз я взагалі нічого не боюся.