Думаю, я одна з останніх представників людської раси, що вижили, і я застрягла на цій пекельній пустельній чужорідній планеті. Кріново бути мною. Кілька місяців тому наш корабель зазнав аварії, і ті з нас, хто залишився живим, щосили намагаються вижити в киплячій спеці в варварських умовах життя. Єдина причина, через яку ми не всі мертві,— це те, що одну з моїх подруг обрухав місцевий прибулець, і він дозволяє нам жити в його зруйнованому місті. Ми повинні бути вдячні, але багато людей ненавидять драконів та дівчат, які спарюються з ними. Тубільці — величезні, більше двох метрів на зріст чоловіка-дракони з крилами, хвостами та лускою. Похмурі та надмірно дбайливі, кому це потрібно? Тільки не мені. Інопланетна дитяча лихоманка — це щось новеньке, але я не піддаюсь ажіотажу. Я завжди виживала на самоті, і мені не потрібно, щоби хтось це змінив. Спробуйте сказати це Шидану, самому дратівливо наполегливому інопланетному чоловікові в окрузі. Завдяки примітивній природі зруйнованої планети ми гадки не маємо, що відбувається з вагітністю моєї подруги. Я впевнена, що зможу врятувати з нашого корабля, що розбився, що-небудь, що допоможе їй, але, щоб дістатися туди, мені доведеться покинути захист міста і вийти в виснажливу спеку, де все хоче убити мене. Єдиний спосіб вижити для мене — це якщо Шидан теж вирушить зі мною, і він ясно дав зрозуміти, що натомість хоче лише одного. Кохання.