Це покоління молилося на Курта Кобейна, Сюзанну Кейсен та Сіда Вішеса. Відкинута суспільством, незрозуміла сучасниками молодь шукала своє місце у світі у перервах між нервовими зривами, спробами самогубства та вживанням заборонених препаратів. Похмура фантасмагорія нестабільності і привабливий флер депресії - все, з чим асоціюються розвинені 1980-ті. «Нація прозаку» - це колективний крик про допомогу, вкладений в уста самої Елізабет Вуртцель, жертви і голоси тієї дивної епохи. Роман став не лише національним бестселером, а й цілим культурним феноменом, який описує життя молоді у 1980-ті роки. Тут порушуються гостросоціальні теми: ВІЛ, вживання алкоголю та наркотиків, ментальні розлади, безладні статеві зв'язки, нервові зриви. Проблеми молодого покоління описані з вражаючою відвертістю та емоційною вразливістю, які беруть за душу будь-кого, хто прочитав хоча б кілька рядків із цієї книги. Переклад Ольги Брейнінгер повністю передає атмосферу книги, лише посилюючи її неприкриту щирість.