Коли мені було шість років, мого дідуся не стало. Чесно кажучи, тоді я майже нічого не відчула через цю трагедію. Втрата стала відчутною для мене набагато пізніше. Зараз мені вісімнадцять років і я не маю уявлення, що відбувається навколо, а головне – всередині мене. Я не можу поділитися цим з моїми рідними та друзями, бо це надто особисте, воно надто болить. Іноді мені здається, що з мертвих виходять кращі слухачі, ніж з живих. Цей текст – сповідь. На жаль, я не дуже вірю в Бога, щоб звернутися з цим листом до нього, але я вірю в свого дідуся. Я знаю, що він любив мене, мені не вистачає його підтримки, думки, досвіду. Можливо, якби він прожив трохи довше, я б виросла зовсім іншою людиною, але минуле не змінити. "Дідусю, будь ласка, вислухай мене так, як ніхто інший не зміг би."