Дивитись, як вона йде вдруге… Майже знищило мене. Але це було не що інше, як те, що я заслужив за те, через що змусив її пройти. Я мусив її відпустити. Я завдав Еммі стільки болю, що її вистачило б на все життя. Але я мазохіст. Її біль – це мій біль. І вона моя. Подобається їй це чи ні. Вона моя дружина. І що швидше вона зрозуміє, що її місце поруч зі мною, то краще. Поки смерть нас не розлучить... Я не дозволю їй піти. Ніщо з того, що вона може зробити, не переконає мене, що ми не створені один для одного. Ми можемо бути токсичними. Горючими. Шлюб, укладений у пеклі. Але я не хотів би, щоби було по-іншому. Разом. Ми царюватимемо.