Я хотіла заглушити цей біль. Я хотіла, щоб світ поглинув мене цілком і повернув, коли все було добре. Час, коли я не тільки поховала єдиного батька, якого я коли-небудь знала. Час, де я не спостерігаю, як моя мати губиться у своєму горі. Час, де біль не такий нестерпний. Все в моєму світі – похмуре, приглушено-сіре. Я прагну кольору. Хвилювання. Нерозсудливості. І ось тоді він входить у моє життя. Високий, темноволосий, красивий і здатний витягнути мене з моєї власної голови лише на кілька годин дикого самозабуття. Він ідеальний хлопець на одну ніч. Але чи все так просто, як це здається?