– Я не можу викинути її з голови, Олеже. Як пацан якийсь, слово честі. Дах їде вже. – Хто він? – діловито цікавиться друг. Дістаю з кишені телефон і показую йому фото. – Красива… І ніби юна зовсім? – Не зовсім. Їй двадцять два майже.– Вона в курсі твоєї симпатії?— Думаю, здогадується.— Як реагує?— Так ніяк. Дивиться на мене своїми очима величезними, ніби я монстр якийсь. Олег посміхається.– Як це знайомо. Знаєш, друже, ще рік тому я дав би тобі іншу пораду. Але зараз скажу так: якщо ця дівчина настільки тобі подобається, зроби її своєю. - А якщо вона не захоче? - Костя, ми з тобою ніби місцями помінялися. Тепер я тебе не впізнаю. Не захоче – переконай. Ти це як ніхто інший вмієш.