Багато Інна Костянтинівна перенесла за своє життя. Щось пам'ятала добре, що мигцем. Але те страшне літо, що пролунало 50 років тому, ніколи не забувала, воно ніби застрягло в ній уламком і хворіло без кінця. "Якого ж числа це було?" — з тривогою думала баба Інна, оторопіло дивлячись у замерзле вікно. У голові миготіли картинки, яскраві та чіткі, наче все було вчора. І це було в суботу, точно, в суботу. Тому що ввечері вони збиралися в лазню… Сльози підкотили, стало жарко і тісно в грудях.