— Це обручка,— Павло показує на своїй руці такий самий.— Маячня! — я відкидаю ковдру та встаю. — Проведи мене до готелю. Мені не подобаються такі ігри. — Але це не гра, — Павло бере мене за плечі. - І ми вже у відкритому океані. Я навіть не здогадалася подивитися у вікно! Павло ніби читає думки та підводить мене до ілюмінатора. Далеко вперед простягається безмежна водна гладь. — Дивись, дельфіни! — Павло вказує на чорні силуети, що з'явилися над водою. Але мене зараз не чіпали і не здивували б навіть амурські тигри, пропливай вони за бортом. — Здається, починаю щось розуміти, — повертаюся до Павла. - Ти ненормальний? Розумієш, що я подам на тебе до суду? — Суддя на кораблі лише один, — усміхається Павло. — Моя яхта – мої правила.