Вночі мені знову наснився цей палаючий будинок у Малібу. Я, завмерши, спостерігала, як полум'я з'їдає мої спогади, доки не почула його голос. Безперечно, він кликав мене…

Колись я вважалася успішним письменником, але зараз змушена писати книгу, на якій ніколи не буде мого імені. Спочатку мені здавалося, що це робота мрії, адже я мала створити роман, що розкриває шокуючу таємницю Дафни дю Мор'є. Але чим глибше я поринала в історію, тим ясніше усвідомлювала, що потрапила в пастку.

Спочатку я довіряла свій біль щоденнику, але потім почала писати книгу. Адже, розповідаючи історію, я переставала бути бранкою. Моя історія правдива, але вона вигадана. Але та, інша, теж написала роман. Мій роман. Але я не злодійка. Я навіть і не брехуха. Я просто письменниця.

Чи зможу я виплутатися з павутиння одержимості, подружніх таємниць та вкрадених рукописів?