У книзі Ірини Каспе на дуже різному матеріалі досліджуються «рубіжні», «граничні» смисли та цінності культури останніх десятиліть соціалізму (1950–1980-і рр.). Йдеться про те, як порушувалися екзистенційні питання, як вирішувалися кризи мотивації, цілепокладання, страху смерті у посттоталітарному, ізоляційному та декларативно секулярному суспільстві. Предметом розгляду стають науково-фантастичні тексти, мелодраматичні фільми, журнальна публіцистика, меморіальні наративи та «місця пам'яті» та інші міські публічні практики, які так чи інакше працюють з екзистенційною проблематикою. Автора при цьому насамперед цікавить тема утопії, офіційне ставлення до якої протягом радянської історії не було однозначним та неодноразово змінювалося. Виявляючи особливості «утопічного сприйняття», книга пропонує не зовсім звичний погляд на місце утопії у структурі пізньорадянського досвіду.