Коли мій брат, Король, одружився п'ятнадцять років тому, я прийняв його нову родину, як свою власну. Його дружину… її малу-дочку. Мою племінницю за їхнім шлюбом. Я пішов на війну з Дикунами. Протягом багатьох років я мандрував, йдучи і повертаючись назад, спостерігаючи за її дорослішанням. Але остання битва тримала мене осторонь, протягом п'яти років… Тепер я повернувся, щоб зайняти своє законне місце, місце другого претендента на трон. Я — все те, за що тримається ця держава, все те, чого вона потребує. Та опора, до якої навіть моєму братові не під силу піднестися. Вони всі з повагою дивляться на мене. Як на охоронця їхньої честі. Але вони не знають усієї правди. У владі тіней вона переслідує мене ночами. Протягом дня вона посміхається і шепоче, показуючи мені відлуння слідів тієї маленької дівчинки. Але вночі вона там, наче бачення в чорному, спостерігає, переслідує... і не треба вимовляти жодних слів. Вона знає. Я програю цю битву. Те, що між нами іскра пороку. Тисячі років честі та поваги перебувають під загрозою через неприпустимість наших бажань. Але її це не турбує. І це все в її мовчанні, вона вбиває мене… вона володіє ним, як мечем. Дикий поклик її крові — це більше, ніж я можу витримати. І необхідність володіти її тілом може знищити нас обох.