«Вихор ненависті пронісся містом, перетворюючи кожного сусіда на можливого ворога». Таким бачать Париж, зайнятий гітлерівськими військами, Люсі, Марія-Луїза та Сюзанна Штерн. Кузини народилися в багатій єврейській сім'ї і виросли в буржуазній атмосфері Парижа початку XX століття. Вийшовши заміж за аристократів і перейшовши в католицтво, всі вони стали частиною французького вищого суспільства і постаралися забути про своє походження. Відтепер маркіза, баронеса та графиня перестають вважатися не лише француженками, а й просто людьми: у їхніх паспортах червоніє штамп «єврейка», вчорашні друзі при зустрічі квапливо відводять погляд, їхньому життю загрожує реальна небезпека. Що робити з ідентичністю, яку вони не обирали? Чи довіряти міркуванням близького друга сім'ї маршала Петена? Чи є надія отримати статус «почесних арієк», що звільняє від дискримінації та арешту? можуть визнати своєю у вищому суспільстві. Вона не могла придушити почуття гордості, змішане, щоправда, з певною часткою заздрості. Їй не запропонували стати учасницею ходи. Втім, у свої тридцять три роки вона, мабуть, уже вийшла з того віку, коли можна виставляти себе напоказ. Просто у Сюзани були свої зв'язки та вміння підтримувати контакти, так що перед нею відчинялися деякі двері, які для Марії-Луїзи залишалися зачиненими. Проте вона зазначила, що Сюзанна бігла попереду, розмахуючи руками, тоді як решта членів її команди поважно сиділа на золотому візку. «І все ж таки від ієрархії нікуди не подітися»,— з гіркотою подумала Марія-Луїза.