Сенсей убив мене. Але я, як худоба живуча, опинився в міжсвіті. За три тисячі років самотності та лютого мочилова з кровожерливими чудовиськами гвардії Наїрі, звичка тусуватися з людьми атрофувалася. Але тут мене, самопального Архімага десятого ступеня, занесло в тіло шістнадцятирічного підлітка-невдахи, зниклого спадкоємця клану Мацубае. Мабуть, Ен-Токіо містечко погане. Боги в цьому світі давно поневолені людьми і використовуються як бійці у смертельних сутичках на Острові місячного світла. Я, зі своєю магією, окрім як Богом назватися не можу, і справи мої погані. Боги хочуть моєї смерті, голови кланів хочуть моєї смерті, старший брат хоче моєї смерті, але я подихати не збираюся. Діятимемо як звикли: оглянемося, освоїмося, скинемо кайдани, а там і свій клан забабахаємо. Не личить Архімагу бродити в обносках і рабському нашийнику. Дізнатися, на біса чорт сенсей відправив мене на той світ, теж хочеться. Загалом буде чим зайнятися. Сидіти без діла я не звик.