У СРСР завершується «золота п'ятирічка». Я знову студент-першокурсник. Колись друзі захоплювалися моєю кар'єрою. Хтось заздрив зовнішності та тому увазі, що приділяли мені жінки. Але це все у минулому – точніше, у майбутньому. Я цього року ще не народився. Мені дозволили прожити нове життя, але не пояснили, яку плату за це вимагатимуть у мене «нового» – колишнього випускника школи-інтернату, чиїм тілом керує свідомість дорослої, але не всемогутньої людини з майбутнього. Поки що я можу не так багато. Але й чимало: урятувати кілька людських життів. Чи не тому саме я став комсомольцем?