Колись я любила його. Занадто сильно, надто нестримно. Тепер ненавиджу. Тимур Старцев зруйнував моє життя, знищив усе, що було для мене важливим. І тепер єдине, що хочу — помститися. Гра почалася, але вперше за моїми правилами, а не за його. ***— Не награвся? — зі злою, втомленою усмішкою говорю йому. Він робить різкий крок, смикаючи мене за руку і втискаючи в своє тіло. Я скидаю голову, щоб бачити його темні очі.— Ніколи,— хрипко шепоче він. Все всередині завмирає, стискається. Так солодко, так гірко. Десь у паралельній реальності ми могли б бути безтурботно щасливі. Кохані одне одним. Але не в цій… не в цій…