Все почалося, як завжди. Зрозуміло, що вони хотіли допомогти. Зрозуміло, вірили у свої сили, свій розум, свою велику місію — і своє право вершити чужі долі. Адже що може бути важливішим після ядерного Апокаліпсису, ніж подарувати людству можливість піднятися із тісних бункерів та притулків до сонця? Чи не боятися радіації, вільно дихати отруєним повітрям? Повернутися до своїх покинутих будинків? Тим більше, що нічого особливого і робити не довелося — потрібно було всього лише активувати вже існуючий ген, що тисячоліттями спав усередині геному людини. Як завжди, вони помилилися. Шлях назад, до цивілізації та до колишнього життя, вів по краю прірви. Тієї самої, куди так легко зірватися, стягнувши за собою залишки тих, що вижили в останній війні…