«В один світлий травневий день 1842 року батько за обідом звернувся до старшого мого брата Андрія і до мене зі словами: «Сьогодні після обіду не йдіть грати у двір; мати вас одягне, і ви поїдете зі мною». Батько не пояснив, куди він хоче нас везти; ми ж, через домашню субординацію, розпитувати не сміли, а тому наша дитяча цікавість була дуже збуджена. Старшому братові було тим часом 10 років, а мені 8; жили ми в Іркутську у своїй сім'ї, що складалася, крім батька, матері та нас, ще з двох менших братів; навчалися ми вдома, і для занять з нами був щодня якийсь скромний і вугруватий канцелярист, а оскільки ми обидва були хлопчики старанні та здібні, то програма елементарного навчання, яку міг дати наш учитель, була вичерпана, і старший брат уже почав ходити. в гімназію, і батько казав, що настав час і мене віддати туди ж…»