Колись, на порозі своєї зрілості, Михайло Євченко сприяв убивству людини. Жінки… Тоді він, під тиском обставин, вважав це за правильне… Минули роки, настав час переосмислити зроблене, або спокутувати провину, хоча жодної провини він за собою не визнавав, незважаючи на стільки прожитих років, стільки часу на переоцінку духовних цінностей… Йому не пропонували варіанти спокутування - просто задовольнялися його негласною згодою зізнання свого провини. І відправили викупати ту провину, яка повністю змінила два його життя: і минулу і нову – тепер уже справжню для нього реальність…

Як слово наше відгукнеться. І справа? Знати не дано нам. >