Я не пам'ятаю, хто я. Не пам'ятаю, як опинилася на порозі цього загадкового замку. Його сірі стіни вселяють мені трепет, чорний ворон зі сталевим дзьобом дивиться насторожено з висоти. Я не пам'ятаю, хто я. Лише старовинний артефакт на грудях невиразно нагадує про те, що прийшла я з місць, де ніколи не була щасливою. Це все, що можу знайти в абсолютно порожній голові. І це лякає мене до остраху. Хіба що… в пам'яті раз у раз спливають спогади про очі того чоловіка. У них спалахував магічний вогонь, коли він дивився на мене. А наступної миті змінювався кристалами льоду — такого гострого, що про нього можна було порізатися. Цей погляд досі проникає мені просто в душу. Що буде, коли ми зустрінемося знову?