«Павло стрімко сунув руку в кишеню бриджів і за звичкою точно влучив пальцями в гладкі кільця трофейного німецького кастету. Рука знала всі дрібні деталі жорстокого інструменту. Серце зайшлося від звіриної сили смерті, що причаїлася в кастеті, і від гарячого передчуття страшного лиха. Кулак інстинктивно стиснувся, і обтіканий упор витонченої стійки кастету важко і призовно вп'явся в сухі подушечки долоні. Він обхопив своїми тонкими пальцями білий керамічний вентиль і спритно закрутив його. Тієї миті, коли майор ривком повернув голову назад до Павла і коли знайома до болю темно-синя родимка завбільшки з горошину, ніжно й довірливо, немов спляча оксамитова мушка, дуже близько затемніла на його блідому скроні, Павло з видихом висмикнув руку з кишені і коротко, влучно саданув кастетом у ту саму мушку, що багато разів бачив уві сні…»