Я стояв у пов'язці на стегнах, на одному зі схилів величезного, не менше ста метрів, вулкана, по якому стікала магма, біля підніжжя розтріскується на безліч річок і дрібних озер, навколо яких був ліс, протиприродного криваво-червоного кольору, що періодично перемежувався острівцями чорних висушених дерев. Над усім цим височіли хмари, такі ж криваво-червоні, що наповнювали все небо. З них то тут, то там вистрілювали спалахи полум'я, що формою нагадували блискавки, за хмарами рухалося щось величезне, ніби я дивлюся на океан знизу вгору. Але я був практично щасливий бачити цю жахливу пишність, щасливий нарешті видертися зі своєї шкаралупи, назустріч цьому жахливому і жорстокому світу. Я посміхнувся усмішкою маніяка від вуха до вуха, адже тепер, після всього пережитого, єдине, чого мені хотілося, це його знищити.