Минуло стільки часу, а нічого не змінилося. Я пишу ці рядки у підвалі, спостерігаючи, як вони стікають кров'ю. Навіть людьми їхню мову не піднімається назвати. Я так щиро хочу, щоб це все закінчилося, я втомився боротися за своє і довірене мені життя… А тим часом, мені знову треба міняти своє місце розташування. Вони стали розумнішими, світ став ворожішим. Не знаю, скільки мені ще вдасться тікати. Я опинився в такій ситуації через дитячу витівку. У цьому світі страх, ненависть, кохання змагаються з байдужістю. Навіть не знаю, що зрештою переважить на цих вагах. Так багато запитань і мало відповідей. Чи зможуть опритомніти бути людяними? Мій злий двійник, який стежить за кожною моєю дією, ти ворог мені чи друг?